24 вересня виповнилося 80 років від дня народження нашого земляка, поета, прозаїка, дитячого письменника, перекладача, члена Національної спілки письменників України, лауреата літературних премій імені В. Сосюри та В. Шутова Віталія Івановича Юречка.
   Народився майбутній письменник у 1936 році в селі Онуфріївка Онуфріївського району Кіровоградської області в селянській родині. Мав щастя навчатися в школі, де на той час вчителював знаний педагог Василь Олександрович Сухомпинський.
   Після закінчення Олександрійського культосвітнього технікуму працював художнім керівником районного будинку культури. Свої перші вірші та кореспонденції друкував у військових газетах, коли проходив армійську службу. Потім навчався в Харківському інституті культури. Відвідував заняття в літературній студії при журналі «Прапор».
   У 1962 році в Києві вийшла збірка творів авторів-початківців «Щасливої дороги». Вона й стала першим кроком нашого земляка до читача. Після закінчення інституту Віталій Юречко за путівкою комсомолу поїхав працювати до Сибіру. У Кемерово та Красноярську продовжує свою літературну діяльність, тут побачили світ перші книги молодого поета.
   У 1969 році Віталій Юречко повернувся в Україну. Відтоді довгий час працював на Донецькому обласному телебаченні - старшим, головним редактором літературного мовлення. Певний час був редактором сатиричного журналу «Ё-моё!». Наприкінці 1990-х років створив телепередачу «Літературне перехрестя» та був її незмінним ведучим.
   Письменник працював у різних літературних жанрах, проте його справжнім покликанням була поезія. З-під пера Віталія Юречка вийшло 23 поетичні збірки, серед них «Улица Донецкая на БАМе», «Пристани», «Зелёные поезда», «Радуга лета», «Внутренний свет», «Это вам, улыбчивым», «Сонячне коло», «Вікно», «Білий налив», «Хулиганские стихи» та ін.
   Він автор книг прози «Чёрные подснежники: Лирический детектив», «Рассказки», «Кулёма, или Приключения Ивана Андреевича» та книг для дітей «Арбузёнок», «Тобик», «Тормозок», «Кошки-мышки», «Ведмежатко клишоноге», «Сонные сказки», «Весела прогулянка» та ін. Писав українською та російською мовами.
   Віталій Юречко перекладав російською вірші поетів Грузії, на українську - поезії Семена Гудзенка. Його твори перекладені грузинською мовою. Друкувався в журналах «Огни Кузбасса», (Донбасс», «ЛИК», «Молодая гвардия».
   У фондах літературно-меморіального музею І. К.Карпенка-Карого зібрані матеріали про письменника-земляка, який до останніх днів не поривав зв’язків з рідним краєм. Віталій Іванович був закоханий у свою Онуфріївку, тому щорічно відвідував рідне село, навіть тоді, коли не стало матері. Велика кількість публікацій, книжок, фотографій надіслана до музею самим письменником. Значну частину фонду після його смерті передала в музей дружина В.Юречка Неллі Олександрівна.
   У листах пані Неллі розповідає, як на початку 1960-х років Віталій, тоді ще студент, відвідував харківські «літвечорниці» відомого російського поета Бориса Чичибабіна, дитинство якого пройшло у нашому місті. Юнак дуже хвилювався, коли
зачитував на черговій зустрічі щойно написані вірші. Зустрічі проходили в маленькій кімнаті, де збиралися поети-початківці, відомі літератори та шанувальники поезії. Найяскравіший спогад - відвідини «літвечорниць» поетом Євгеном Євтушенком.
   У цей час, як уже згадувалося, вийшла колективна збірка молодих поетів «Щасливі дороги», передмову до якої написав Євтушенко. Зустріч з ним В.Юречко вважав своїм «поетичним хрещенням» і на його честь навіть назвав свого старшого сина Євгеном.
   З особливою вдячністю Віталій Юречко згадував і свого шкільного учителя Василя Сухомлинського. Він присвятив йому зворушливого вірша «Павлиські рядки».
   Дружина Віталія Івановича також вчилася в знаменитій Онуфріївській школі. Вона Сухомлинського згадує так: «Він говорив дуже тихо, ніколи не підвищував голос, що нам, учням, дуже подобалося. І коли нас, учнів 4-5-х класів, зняли з уроків і відправили в поле «на боротьбу» з довгоносиками, В.Сухомлинський, бувши директором, приїхав у поле та повернув дітей на уроки до школи. На заперечення якогось партійного чиновника про шкоду від жуків Василь Олександрович тихо, але твердо відповів, що від «недоумків» шкоди більше, ніж від жуків».
   Неллі Олександрівна розповіла також про нездійсненну мрію чоловіка. У свій час Віталій Іванович написав лібрето до опери «Чумацькими шляхами Тараса». Тривалі перемовини з Міністерством культури про фінансування постановки закінчилися нічим. Хоча в Донецькому оперному театрі були поставлені окремі фрагменти опери. Брак коштів став на заваді проекту, і автор залишив лібрето в театрі - в надії на кращі часи.
   Віталій Іванович дуже любив свою дачу в передмісті Донецька - звичайну сільську хату з фруктовим садком, яка нагадувала йому онуфріївське дитинство. І, мабуть, саме тому його душа звідти відлетілау вічність 5 вересня 2004 року, коли поет читав дружині вірші, написані вночі. До свого 68-го дня народження Віталій Іванович не дожив 19 днів.

    Життя поета продовжується в його творах. До вашої уваги вірш В.Юречка «Павлиські рядки»:

Життя нас вчить до схилу днів.
Та пам'ятають в дні розлучні:
Вчорашні учні - вчителів,
А вчителі - вчорашніх учнів.
Люблю приїхати о цій порі.
Приїхав. Серце - ніби освятилось...
В павлиськім небі - жодної зорі.
А в школі Сухомлинського світилось...
Тиша.
Чути навіть серця стук.

Наче все життя тут перечитую.
Квіти мовчки тягнуться із рук
До німого пам’ятника вчителю.

Жив був чоловік...
Він звичайно не Бог,
Та вчитель, як вчитель,
Сільський педагог.
Один на Павлиш.
І на Всесвіт єдиний.
А довкола бач, дерева дужі.
Пагінцями поруч - дітвора...
Із любові, сонця та добра
Він плекав дитячі наші душі.