Віртуальні виставки

Служити щастю
(до 135-річчя від дня народження Г.П.Юри)

    Ім’я Гната Петровича Юри широко відоме не тільки в Україні, а й далеко за її межами. Ми по праву називаємо його одним із перших серед видатних діячів українського театру. Визначний актор, прекрасний режисер, один із фундаторів театру, організатор і керівник Київського державного академічного українського драматичного театру імені Івана Франка, він вписав в історію театрального мистецтва чимало яскравих сторінок. Понад 200 здійснених вистав, близько 100 різноманітних сценічних образів, громадська і педагогічна діяльність, багаторічна праця як інсценізатора і перекладача – все це про нашого видатного земляка.
    Г.Юра постійно підкреслював свій духовний зв’язок з театром корифеїв, адже саме звідси почалися формування майбутнього майстра сцени. Саме на нашій землі він познайомився з високим мистецтвом корифеїв українського театру, познайомився, аби продовжити і примножити його славні традиції.

    Народився Гнат Юра 8 січня 1888 року в селі Федвари (нині Село Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області) в родині волосного писаря. Батько ще змалку прищепив дітям любов до книги, мати – до пісні, народних звичаїв і обрядів. Навчаючись у сільській трикласній земській школі, хлопець захоплювався поезією. Після закінчення школи працював у волосному управлінні, переписуючи папери. У рідному селі відбулася і перша зустріч майбутнього актора з мистецтвом театрального дійства. Щороку, на Різдвяні свята сільська молодь ставила народну драму «Трон», постійним глядачем якої був малий Гнат. «Зранку й до пізнього вечора я бігав за “Троном”, - згадував згодом Г.Юра, - а потім мріяв, що, коли виросту, обов’язково виконуватиму роль непокірного сина Адольфа (одного із героїв драми)».
    У 12-річному віці Гнат був прийнятий на службу до єлисаветградської нотаріальної контори. Пізніше екстерном склав іспити в Єлисаветградському земському реальному училищі. У міському театрі відвідував вистави гастрольних труп, що згодом привело його в аматорський колектив українського драматичного гуртка при заводі братів Ельворті.
У Єлисаветграді з’явилися і перші літературні проби нашого земляка – поетичні публікації на сторінках місцевої газети «Голос Юга».
    Мрія про сцену зміцніла, коли старший брат Терентій залишив роботу в конторі братів Ельворті і став професійним актором. Нагадаємо: родина Петра та Меланії Юрів дала нашій культурі чотирьох акторів – Гната Юру, Терентія Юру, Олександра Юру-Юрського і Тетяну Юрівну. Феномен сім’ї Тобілевичів повторився!

    У 1904 році Гнат Юра організував у Єлисаветграді власний аматорський гурток і став його керівником. У репертуарі були п’єси І.Карпенка-Карого, М.Кропивницького, Б.Грінченка, О.Суходольського, А.Чехова та інших.
    Навесні 1904 року до міста на гастролі завітала трупа П.Саксаганського, М.Садовського та І.Карпенка-Карого. Починаючи з 15 квітня, в міському театрі щодня йшли вистави за участю корифеїв. Г.Юра був захоплений їхньою грою. Доля подарувала юнакові особисте знайомство з М.Заньковецькою і П.Саксаганським та їх благословення на нелегку акторську працю.
    Невдовзі виставу єлисаветградських аматорів «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» за п’єсою М.Кропивницького (Г.Юра був постановником і актором) побачив антрепренер С.Максимович. Він запросив Г.Юру до своєї професійної трупи і отримав згоду. Спільна робота розпочалася у 1907 році. Перший успіх прийшов у постановках «Урієль Акоста», «Дні нашого життя», «Євреї». Також була співпраця з колективами Дукельського і Габрієле.
    Призов актора-початківця до царської армії перервав його театральну діяльність. Служив Гнат Юра в Олександрії. У вільний час відвідував вистави заїжджих труп, у тому числі Українського товариства аматорів «Сурма», брав участь у мистецьких заходах, які проводили вчителі, лікарі, гімназисти міста. Познайомився з такими діячами театрального мистецтва як П.Орленєв, П.Гайдебуров, Н.Сакральська. В останній рік військової служби (1913) успішно склав перший іспит до судії МХАТ. Проте, на другий іспит командування його не відпустило.
    Відбувши військову службу, наш земляк у жовтні 1913 року одержав запрошення від дирекції театру «Руська бесіда» і виїхав до Галичини, що входила тоді до складу Австро-Угорщини. Дебютував у ролі Хоми («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці М.Старицького), зіграв ряд інших цікавих ролей. Познайомився з молодими перспективним актором Лесем Курбасом.

    Перша світова війна повернула Гната Юру до України. У 1917 році однодумці і друзі Юри утворили в Києві «Молодий театр» під керівництвом Леся Курбаса. Вони розшукали Гната Петровича у Катеринославі, де той служив у військовому шпиталі, і домоглися його переводу до Києва.
    «Молодий театр» відмовився від етнографічного репертуару і представив сучасні українські п’єси і світову класику. Більшість вистав як режисер поставив сам Лесь Курбас. Крім нього також працювали режисерами Гнат Юра, Валерій Васильєв і Семен Семдор.
    У 1917 році Г.Юра поставив п’єсу Л.Андрєєва «Лікар Керженцов», де був режисером, перекладачем і виконавцем головної ролі. Разом із Л.Курбасом звертався і до драматичних етюдів О.Олеся. Тільки протягом одного року було поставлено сім п’єс В.Винниченка, п’єси Г.Гауптмана, Г.Ібсена, М.Метерлінка, О.Уайльда, Л.Українки, М.Гоголя. У другому сезоні (1918-1919) Гнат Юра поставив п’єсу «Кандіда» Б.Шоу, «Затоплений дзвін» Г.Гауптмана, «Гріх» В.Винниченка.
    З часом, як це нерідко буває між творчими людьми, почалися творчі непорозуміння і суперечності між двома групами - Юри та Курбаса. Але формально розкол не стався. У квітні 1919-го більшовики націоналізували «Молодий театр», він був об’єднаний з театром ім. Т.Шевченка. Восени, після захоплення Києва військами Денікіна, театральне життя зовсім припинилося. Митці на чолі з Гнатом Юрою виїхали на Поділля, сподіваючись вступити до театру М.Садовського, але отримали відмову. Вони перебралися до Вінниці і вступили до Нового Львівського театру. Пізніше велика група акторів повернулася до Галичини, молодь залишилася у Вінниці. Ці ентузіасти, очолювані Г.Юрою, і утворили новий мистецький колектив. Сталося подія 28 січня 1920 року. Свій шлях новостворений колектив розпочав виставою «Гріх» за п’єсою В.Винниченка. Театр став носити ім’я Івана Франка. З часом колектив потрапив у поле зору радянської влади, його було відправлено на гастролі на Донбас, «обслуговувати» шахти. Спочатку місцевий люд поставився до заїжджих акторів упереджено, але згодом глядачі приходили на вистави із власними стільцями, вимагаючи продати їм квитки, - мовляв, місце у них є.

    У 1923 році театр переводять до Харкова, а восени 1926 року – до Києва. У 1923 році Г.Юра отримав звання заслуженого артиста УРСР, а театр став Народним театром УРСР. Закінчувалася епоха творчості. Митці ставали борцями ідеологічного фронту. На початку свого існування театр Гната Юри мав у репертуарі модерні п’єси, зокрема твори В.Винниченка, Л.Українки, М. Метерлінка, Г.Ібсена, Г.Гауптмана, О.Уайльда та ін. Але вже з 1929 року колектив був змушений звертатися до радянського репертуару. Згорталася українізація, тодішня влада була незадоволена розквітлим вільнодумством у культурі загалом і театральному середовищі зокрема.
    Часи Другої світової війни не зупинили роботу театру, що тривала і в евакуації – у Семипалатинську та Ташкенті, а дві фронтові бригади працювали безпосередньо на передовій. Після повернення до Києва на Г.Юру чекали нові випробування: замість нього на місце головного режисера театру ім. І.Франка був призначений М.Крушельницький, а Г.Юру перевели на посаду режисера і актора нібито за власним бажанням. Проте, через рік влада повернула Гната Петровича до керівного складу театру, щоправда на посаді художнього керівника, запропонувавши йому працювати у тандемі з М.Крушельницьким. Гнат Петрович працював у театрі до 1961 року.

    Як актор Юра увійшов до числа кращих майстрів української сцени. Він був прекрасним інтерпретатором характерних образів у класичній і сучасній драматургії. Спочатку грав драматичні ролі, згодом розкрився його комедійний талант. Наш земляк зіграв понад сто ролей. Серед них - Мартин Боруля в однойменній п’єсі І.К.Карпенка-Карого, Терешко Сурма та Бонавентура у творах драматурга-земляка «Суєта» та «Сто тисяч», Швейк у «Пригодах бравого солдата Швейка» за Я.Гашеком. Сам актор казав про свого героя: «Я розумів, що Швейк не бунтар і навіть не протестант, проте він знищує цей лад своїм геніальним ідіотизмом. Його так званий ідіотизм – це тільки умовність, тільки маска, одягнена на розумне і хитре обличчя». Ця вистава у період 1928-1935 років витримала понад 400 показів! Надбанням українського театрального мистецтва стала роль Мусія Копистки у п’єсі «97» М.Куліша. Серед інших ролей Г.Юри – Фігаро («Одруження Фігаро» П.Бомарше), Карл VІІ («Свято Іоанна» Б.Шоу), Пастух Лай («Цар Едип» Софокла). Юра-актор вирізнявся надзвичайною спостережливістю, продуманістю кожного образу, вдало поєднував комедійність із драматизмом та трагедійністю.

    Юра-режисер здійснив понад двісті вистав. У центр уваги митця потрапляли твори широких соціальних узагальнень. Його цікавила людина, її внутрішня сутність. Дослідники творчості Г.Юри справедливо наголошують на особливій увазі режисера до драматургії І.К.Карпенка-Карого. Юра поставив майже всі п’єси з доробку письменника, до деяких з них він повертався неодноразово. Варто сказати, що Гнат Петрович взагалі з особливою увагою ставився до класики. Він інсценізував «97» М.Куліша, «Одруження Фігаро» П.Бомарше, «Гайдамаків» Т.Шевченка, «Марусю Богуславку» та «Ой не ходи, Грицю» М.Старицького, «Думу про Британку» Ю.Яновського та багато ін. У сезон 20-ї річниці заснування театру Гнат Юра поставив легендарну виставу І.Франка «Украдене щастя». Перша її прем’єра відбулася у 1940 році.
    Г.Юра залишив помітний слід і в кіно, знявшись у кількох фільмах: «Прометей» (1936), «Запорожець за Дунаєм» (1937), «Тарас Шевченко» (1951). Були екранізовані його постановки «Украдене щастя», «Мартин Боруля», «Сто тисяч».

    Добре знаний наш земляк і як театральний критик, теоретик та історик театру. Його перу належать чотири книги, велика кількість статей, понад 20 праць з питань театрального мистецтва. Своїм багатим досвідом актора і режисера Г.Юра ділився зі студентами Київського театрального інституту, майже тридцять років працюючи професором цього вузу.

    Гнат Юра помер 18 січня 1966 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі. У 1967 році його ім’ям названо одну із столичних вулиць. На вулиці Ольгінській, де Г.Юра проживав з 1944 по 1966 роки, встановлено меморіальну дошку. В Олександрії, на фасаді місцевого театру, теж встановлена меморіальна дошка знаному земляку. У Києві, у сквері біля Національного театру ім. І.Франка, у 2011 році відкрито пам’ятник Г.Юрі, де він зображений у ролі Швейка (скульптори Вадим та Олексій Чепелики). У селі Підлісному на Кіровоградщині встановлено погруддя Г.Юри.
    Саме життя поставило ім’я Г.Юри поряд із І.Карпенко-Карим, М.Кропивницьким, М.Садовським, П.Саксаганським. Гнат Петрович неодноразово повторював: «Театр – це одне з тих місць, звідки закликають служити щастю». Гнат Юра служив щастю. Все життя.