Віртуальні виставки

Ними колоситься врожайна нива культури

    9 листопада - Всеукраїнський День працівників культури та майстрів народного мистецтва. Відзначення свята – це визнання ролі української культури в процесі пробудження та формування національної свідомості. Українська культура, одна з небагатьох, яка змогла вистояти під могутнім натиском чужих агресивних впливів, зберегти свою самобутність, первозданну чистоту і автентичність. Вона займає гідне місце в культурі світовій.
    Відповідно до Указу Президента України від 30 грудня 2013 року працівники культури та майстри народного мистецтва відзначають своє професійне свято разом із Днем української писемності та мови.
    Кропивниччина багата на таланти. Виставка розповідає про краян, в різні часи удостоєних звання «Заслужений працівник культури України» і пов’язаних з історією або діяльністю музею. Це Андрій Юрійович Тобілевич - один з ініціаторів створення міського меморіального музею І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого) ще в 70-і роки ХХ ст., творчі партнери – літератори Петро Біба та Микола Левандовський, Іван Задоя, музейник Віктор Маруценко, пісняри Олег Попов та Павло Бровченко, театральні діячі – Володимир Шурапов і Олександр Ніколаєнко, керівниці в галузі культури Наталія Агапєєва та Валентина Животовська, колеги–керівники закладів культури, чию роботу координує та спрямовує Управління культури і туризму Міської ради міста Кропивницького – Валентина Ревенко та Володимир Соляр.
    З часу здобуття країною незалежності, «Заслужений працівник культури України» – державна нагорода України, почесне звання, яке надається президентом України відповідно до Закону «Про державні нагороди України» (2000). Згідно з Положенням про почесні звання України (2001), воно присвоюється за вагомий внесок у розвиток духовної культури, популяризацію у світі культурно-мистецької спадщини України. Особі, удостоєній почесного звання, вручаються нагрудний знак та посвідчення встановленого зразка.
    Нагрудний знак виготовляється зі срібла, має форму овального вінка, утвореного двома гілками лаврового листя. Кінці гілок унизу обвиті стрічкою. У середині вінка вміщений фігурний картуш з написом назви почесного звання України. Картуш увінчує малий Державний Герб України.

     Український поет Петро Микитович Біба (1913-2002) народився у м. Новомиргороді, нині Кіровоградської області. Закінчив Новомиргородську трудову школу та Нікопольський педагогічний інститут (1950). Учасник Другої світової війни. Працював у газетах: «Нікопольська правда», дніпропетровській обласній «Зоря», в республіканській «Робітничій газеті». Редагував альманах «Вогні Придніпров’я», був головним редактором республіканської газети «Культура і життя».
    Петро Біба – автор поетичних збірок: «Братерство (1948), «Великий почин» (1951), «З любов’ю» (1956), «Слухаю серцем» (1958), «А ми – навколо Сонця» (1961), «Струм» (1967), «Вись» (1970), «Час» (1973), «Краплини теплого дощу» (1980), «Година зоряна – життя» (1982), «Братерство» (1983), «З вершини літ» (1986), «Цвіт багряний» (1988), «Грані» (1998), «Будем жить!»(2001).
    Член Спілки письменників України з 1948 року. Звання «Заслужений працівник культури УРСР» удостоєний у 1975 році. У 2000 році передав до музею значну частину своїх книжкових видань та фотознімків.

    Андрій Юрійович Тобілевич (1905-1979) онук видатного українського драматурга Івана Тобілевича (Карпенка-Карого), засновник державного заповідника музею «Хутір Надія». Народився в с. Миколаївка, нині Кропивницького району Кіровоградської області.  Закінчив Київський агрономічний інститут (1929). Працював агрономом, деякий час викладав у агрономічній школі.
    Учасник Другої світової війни. Після війни Андрій Юрійович разом з Софією Віталіївною (другою дружиною Івана Тобілевича) розпочали нелегку роботу з відродження хутора та створення там музею-заповідника. А. Тобілевич звертався до відомих українських письменників, писав листи у різні інстанції. Як наслідок, у 1956 році ухвалою уряду Української РСР Хутір Надія було оголошено Державним заповідником-музеєм І.К.Карпенка-Карого (Тобілевича), побудовано меморіальний музей (1969), відкрито пам’ятник видатному українському драматургу І.К. Карпенку-Карому (1969). Саме Андрій Юрійович Тобілевич став першим завідувачем музею на Хуторі Надія.
    У літературно-меморіальному музеї І.К.Карпенка-Карого міста Кропивницького зберігаються автографи А.Ю.Тобілевича, в т.ч. листування з численними державними організаціями. Так, у листі секретареві Кіровоградського обкому КПУ А.І.Погрібняку, датованому 2 березня 1976 р. йдеться про долю будинку І.К.Тобілевича у Кіровограді: «Вельмишановний Анатолію Івановичу! У мене болить душа за будинок Тобілевичів у Кіровограді (вул. Тобілевича, 16). Бібліотека імені І.К.Тобілевича, яка займає цей будинок, і сам будинок та подвір’я вкрай занедбані. Цей меморіальний будинок заслуговує кращої долі. Адже в свій час він був центром політичного, громадського та культурного життя давнього Єлисаветграда. Це реліквія нашої культури, по суті, республіканського значення».
    А.Тобілевич наголошував у листі, що дім пов’язаний не лише з ім’ям Тобілевичів – корифеїв театру (І.Карпенком-Карим, А.Садовським, П.Саксаганським, М.Садовською-Барілотті), а й з ім’ям М.Кропивницького, П.Ніщинського, М.Старицького, М.Лисенка, М.Заньковецької, О.Михалевича, М.Федоровського та інших. «Я вже давно плекаю ідею відселення з того дому бібліотеки і після відповідної реставрації і дому, і подвір’я, створення в ньому музею. У такий спосіб ми гарантовано збережемо для нащадків в первісному вигляді дім Тобілевичів-корифеїв…».
    Андрій Юрійович відстоював ідеї збереження та відновлення історичного минулого нашого краю. За його проектами відбувалися реконструкції будівель Хутора Надія, будинку І.К.Тобілевича у Кіровограді (нині – літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого міста Кропивницького).    
    Звання «Заслужений працівник культури УРСР» удостоєний у 1976 році.

    Композитор, хоровий диригент, педагог Павло Якович Бровченко народився у 1938 р. у м. Мала Виска, нині Кіровоградської обл. Рідний брат поета Володимира Бровченка. Закінчив Одеське музичне училище (1959) та Харківський інституткультури (1972). Працював учителем музики та співів у СШ №3 м. Мала Виска, директором Маловисківської дитячої школи мистецтв, художнім керівником, диригентом самодіяльної народної хорової капели.
    Павло Бровченко – автор понад 100 вокально-хорових творів у пісенних збірках: «Голуби» (1993, на вірші В. Бровченка), «За синьою долиною» (1997), «Козаки-степовики» (1997), «Перепілка» (1998), «Освідчення» (2008). Упорядник збірки вокально-хорових творів композиторів Кіровоградщини «Мелодії степу» (1994).
    Член Всеукраїнської музичної спілки.
    Звання «Заслужений працівник культури України» удостоєний у 1997 році.

    Поет-пісняр, педагог, громадськийдіяч Олег Володимирович Попов (1953 р.н.) - уродженець м. Олександрія Кіровоградської області. Закінчив філологічний факультет державного педагогічного інституту імені О.С.Пушкіна (1974). Працював у навчальних закладах Онуфріївського, Олександрійського районів Кіровоградської області, у м. Олександрії,завідуючим кабінетом народознавства обласного інституту удосконалення вчителів; викладачем, доцентом кафедри української літератури, заступником декана факультету філології та журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.
    Редактор, автор программ обласного радіо «Пісенне перехрестя», «Пісенний вирій» (2000-2008), організатор обласного фестивалю-конкурсу дитячої та юнацької пісні «Пісенне перехрестя».
    Олег Попов - автор поетичнихзбірок: «Пісня на крилі» (1999), «Коли вже з осінню на ти» (2009), «Солодкий щем» (2010), «На Покуті душі» (2012); художньо-публіцистичної повісті «Спогад на майбутнє» (2007).
    Лауреат премій: обласної журналістської імені Володимира Винниченка газети «Народне слово» (2001), обласної краєзнавчої імені Володимира Ястребова (2003, 2012), обласної літературної імені Євгена Маланюка (2012).
    Звання «Заслужений працівник культури України» удостоєний у 2006 році, має відзнаку Міністерства культури і туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтва» (2007).
    З 2005 р. мешкає в Одесі.

    Краєзнавець Віктор Григорович Маруценко (1946 р.н.) - уродженець села Паліївка Маловисківського району Кіровоградської області. Закінчив історичний факультет Одеського державного університету імені Іллі Мечникова (1969).
    З 1969 року працює у Долинському районі: учителем історії, організатором позакласної роботи, заступником директора по виробничому навчанню Долинської середньої школи №1.
    З 1990 по 2000 – заступник голови районної державної адміністрації. Ініціатор встановлення в Долинській багатьох пам’ятних знаків і меморіальних дошок. З 2006 року обіймає посаду головного зберігача фондів музею історії Долинського району.
    Віктор Маруценко - автор проекту та упорядник історико-краєзнавчих збірників «Боковенька-2000», «Боковенька-2002», «Боковенька-2004. Дослідження, спогади і документи до 70-річчя голодомору на Долинщині», «Боковенька-2006. Степовики. Біографічний довідник», «Боковенька-2019», «Боковенька-2020». Лауреат премій районної краєзнавчої імені Івана Проценка (2004, 2006), обласної краєзнавчої імені Володимира Ястребова (2008), «Духовний скарб Кіровоградщини» (2018).
    Звання «Заслужений працівник культури України» удостоєний у 2008 році.

    Перший диктор Кіровоградської обласної державної телерадіокомпанії Микола Євгенович Левандовський (1931-2017) народився у станиці Романівська Ростовської області.
    З 1938 року мешкав у Кіровограді (нині – м. Кропивницький). Закінчив Кіровоградське ремісниче училище № 1.
    Трудовий шлях розпочав на заводі «Більшовик». Був художнім керівником Будинку культури імені Калініна, ведучим багатьох визначних подій, свят, концертів. Після перемоги на конкурсі дикторів у 1960 році життя пов’язане з обласною державною телерадіокомпанією. Деякий час працював конферансьє у Кіровоградській обласній філармонії в одній концертній бригаді з Кларою Новиковою.
    Більше 60 років Микола Євгенович вітав радіослухачів. Його називали українським Левітаном.    
    Микола Левандовський - автор збірок поезії «Життя – польоту відчуття» (у співавторстві з В.Бреурошем, 2011), «Осенние раздумья» (2014).
    Звання «Заслужений працівник культури України» удостоєний у 2009 році.

     Наталія Юріївна Агапєєва (1966 р.н.) - уродженка м. Знам’янка Кіровоградської області.
    Закінчила Київський державний інститут культури імені О.Є.Корнійчука за спеціальністю культурно-освітня робота (1987) та Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за спеціальністю державне управління (2008).
    Працювала в управлінні культури і туризму облдержадміністрації старшою інспекторкою, заступницею начальника, з 2005 – очільницею управління. З 2011 по 2020 рр. керувала обласним краєзнавчим музеєм. З вересня 2020 року – директорка обласної філармонії.
    Лауреат обласної премії в галузі культури «Духовний скарб Кіровоградщини».
    Звання «Заслужений працівник культури України»удостоєна в 2009 році.

    Режисер народного аматорського колективу Рівнянського СБК, актор, поет, член Спілки театральних діячів України Олександр Степанович Ніколаєнко (1940 р.н.) - уродженець с. Рівне Новоукраїнського району Кіровоградської області. Закінчив Олександрійське культосвітнє училище, а згодом Рівненський інститут культури.
    З 1957 по 2019 роки працював методистом та режисером Рівнянського сільського Будинку культури.    За цей період ним було поставлено чимало вистав: «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» І.Карпенка-Карого, «Кайдашава сім’я» І.Нечуя-Левицького, «Шельменко-денщик» Г.Квітки-Основ’яненка, «Пора жовтого листя» М.Зарудного, «Пропавша грамота» М.Кропивницького та ін.
    Звання «Заслужений працівник культури України» удостоєний у 2009 році.

    Поет, прозаїк, перекладач, публіцист, театрознавець Володимир Петрович Шурапов (1928 р. н.) - уродженець м. Зінов’євськ (нині - м. Кропивницький). Закінчив історичний факультет Одеського державного університету імені Іллі Мечникова (1962). Працював журналістом, старшим редактором Кіровоградської обласної студії телебачення, помічником голови Кіровоградської обласної ради, керівником літературно-драматургічної частини Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Марка Кропивницького.
    В.Шурапов - автор книг: «Мої лелеки» (1992), «Ніч над Інгулом» (1993), «Гавроші з Балашівки» (1995), «Симфонія душі» (1997), «Театру Марка Кропивницького – 120» (2002), «Про що мовчить сцена» (2002), «Єлисаветградський Сусанін», «Земний уклін тобі, солдате...» (у співавторстві з Р. Федосеєвою, 2003-2005), «Синьйор Монтеккі» (2003), «Благословенний Мельпомени рік або Знак долі» (2004), «Театр Марка Кропивницького: минуле і сучасне» (2004), «Ти за мене, любове, молись» (2005), «Роздуми над прірвою життя» (2006), «Пьянящий зов» (2006), «Як нам болить за тебе, Україно...» (2008), «Одкровення» (2009), «Вітер ностальгії» (2009), «Марко Кропивницький та його спадкоємці» (2010, 2019), «Штрихи років» (2011), «Відверта розмова» (2012).
    Звання «Заслужений працівник культури України» удостоєний у 2012 році.

    Літературознавець, прозаїк Іван Михайлович Задоя народився 1956 р. у с. Юр’ївка Компаніївського району Кіровоградської області.
    Закінчив Олександрійське педагогічне училище (1975) та філологічний факультет Одеського державного університету ім. І. І.Мечникова (1984).
    Працював вихователем, учителем, директором шкіл на Кіровоградщині та Одещині, в редакції Фрунзівської районної газети «Колгоспний ранок», в управлінні освіти Одеської обласної адміністрації, завідувачем сектору редагування документів відділу діловодства та контролю апарату Одеської обласної державної адміністрації.
    Новели та літературознавчі розвідки друкував у журналах «Вежа», «Кур’єр Кривбасу», «Море», збірнику «Спадщина: Літературне джерелознавство, текстологія», газетах «Літературна Україна», «Кіровоградська правда», «Одеські вісті», «Вільне слово», «Олександрійський тиждень», «Маяк».
    Автор книг «Осокорики» (1998), «Зашпори серця: Розповіді про незабутнє» (2007), «“…Сонечку мого життя”. Штрихи до біографії Сергія Тасіна (Гончарова)» (2020). Упорядник книг Леоніда Чернова-Малошийченка «Кобзар на мотоциклі» (2005), «“Я жив як міг, я не лукавив...”: Літературна спадщина Бориса Нечерди. Спогади про письменника» (2010), «“Я обрав свій шлях...”: Леонід Куценко у спогадах, листах, пам’яті» (2012),
Член Національної спілки письменників України (2012).
    Звання «Заслужений працівник культури України» удостоєний у 2018 році. Нагороджений нагрудним значком «Відмінник народної освіти».

    Валентина Григорівна Животовська (1968 р.н.) - уродженка м. Кіровоград (нині - м.Кропивницький).
    Закінчила факультет«Бібліотекознавство та бібліографія» Харківського державного інституту культури (1991) та Дніпропетровський регіональний інститут державного управління (2013).
    Працювала бібліографом відділу мистецтв, заступницею директора ОУНБ ім. Д.І.Чижевського, заступницею начальника відділу стратегічного планування та розвитку культури Кіровоградської ОДА, директоркою Департаменту культури, туризму та культурної спадщини облдержадміністрації. З березня 2020 р. очолює ОУНБ імені Д.І.Чижевського.
    Звання «Заслужений працівник культури України» удостоєнав 2018 році.

    Почесного звання «Заслужений працівник культури України» удостоєні також наші колеги - керівники закладів культури, чию роботу координує та спрямовує Управління культури і туризму Міської ради міста Кропивницького: Ревенко Валентина Григорівна, директор КЗ «Музична школа № 2 імені Ю.С.Мейтуса міста Кропивницького» (2012) та Соляр Володимир Іларіонович, директор міського професійного духового оркестру (2019).

    Самовіддана творча діяльність працівників культури та аматорів народного мистецтва вражає своєю неповторністю, яскравим колоритом, різносторонністю репертуару, невичерпною енергією.
    Культура та мистецтво є основою розвитку народу, нації, незримою силою, формуючою унікальну особистість кожної людини.
    У складні моменти саме культура стає генератором об’єднання суспільства, тому місія тих, хто присвятив себе служінню в цій галузі воістину унікальна. Своїм досвідом, знаннями і талантом працівники культури і мистецтва забезпечують спадкоємність вітчизняних духовних традицій, зберігають та розвивають різнобарвну палітру культури всього українського народу, консолідуючи його на розвиток держави.